У 1998 р. природоохоронна діяльність була спрямована на подальший розвиток законодавчої та нормативно-методичної бази природокористування, природоохорони та забезпечення екологічної та ядерної безпеки. З ухваленням Верховною Радою «Основних напрямів державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (березень 1998 р.) можна вважати фактично завершеною розробку засад сучасної екологічної політики держави, яка відповідає її внутрішнім потребам і перебуває у руслі загальноєвропейського природоохоронного процесу. Подальша діяльність зорієнтована на відображення екологічних пріоритетів у загальнодержавних, секторальних політиках та планах дій регіонального і місцевого значення. Екологічні пріоритети відображені в розроблених протягом поточного року стратегічних державних програмах — Програмі соціально-економічного розвитку до 2010 р. «Україна–2010», Програмі діяльності Кабінету Міністрів України на 1998–99 рр., Програмі структурної перебудови економіки України на середньотерміновий період 1999–2003 рр., Державній програмі соціального і економічного розвитку на 1998 р. та 1999 р. (розділ «Природні ресурси та навколишнє середовище»).

Одним з головних напрямів діяльності в 1998 р. є вдосконалення економічного механізму природокористування та природоохорони. Протягом року було забезпечено подальше впровадження принципу платності за спеціальне використання земельних, водних і біологічних ресурсів та надр.

У зв'язку з поглибленням економічної кризи і скороченням виробництва надходження від ресурсних платежів до Державного бюджету України значно знизилися (133,2 млн. грн. проти 203,9 млн. грн., передбачених Державним бюджетом України на 1998 р.), що спричинило зниження видатків по розділу «Охорона навколишнього природного середовища і ядерна безпека» Державного бюджету та витрат з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, а отже ускладнило належне фінансування природоохоронних заходів.

Створення відповідної нормативно-методичної бази дало можливість підвищити ефективність роботи інспекційних підрозділів. Так, сума накладених адміністративних стягнень у вигляді штрафів по системі Держекоінспекції у 1998 р. зросла в 1,3 разу порівняно з 1997 р.; значно збільшена і сума стягнених коштів. Неефективним залишається цільове використання коштів, отриманих за забруднення навколишнього середовища та використання природних ресурсів, механізм використання потребує суттєвого вдосконалення.

Зважаючи на масштабність і важливість екологічних проблем, значною мірою обумовлених диспропорціями в розміщенні продуктивних сил за роки колишнього Радянського Союзу та нераціональним природокористуванням, однією з невід'ємних складових національної безпеки нарівні з економічною, воєнною, енергетичною стала розглядатися екологічна безпека. Ці підходи відображені у Концепції національної безпеки України та інших програмних документах.

З метою вдосконалення нормативно-правової бази та конкретизації механізмів регулювання у сфері екологічної безпеки підготовлено низку концептуальних документів і проектів нових законодавчих актів. Це стосується такої важливої галузі, як поводження з відходами, де зміцнення правової бази відбувається особливо інтенсивно. Суттєво розширено і коло питань еколого-експертної та погоджувальної діяльності та зроблено необхідні кроки для подальшої регламентації експертної діяльності в системі органів виконавчої влади.

В системі екологічної безпеки стратегічна роль у забезпеченні систематичною оперативною надійною інформацією про стан навколишнього середовища належить моніторингу. Протягом 1998 р. велась робота з організації та координації створення та функціонування державної системи екологічного моніторингу довкілля, підтримки і розвитку інформаційних систем центрального апарату Мінекобезпеки України та інших органів виконавчої влади, організації і підтримки системи реагування на ядерні та радіаційні надзвичайні ситуації. При цьому аналіз стану та ефективності роботи в 1998 р. відомчих мереж спостережень показує, що ця діяльність суб'єктів державного моніторингу зазнала суттєвих втрат внаслідок кризового стану економіки України та його прояву на всіх без винятку ділянках робіт, пов'язаних із здійсненням державного моніторингу довкілля. Незадовільно фінансувались практично всі програми та проекти, які містять складові, пов'язані з моніторингом стану навколишнього природного середовища і спрямовані на підвищення рівня екологічної безпеки.

В галузі охорони і раціонального використання природних ресурсів дальшого розвитку набула законотворча та програмна діяльність. Розроблено заходи по оздоровленню навколишнього природного середовища в районах розміщення підприємств видобутку корисних копалин, що забезпечило стримування розвитку негативних процесів, пов'язаних з використанням надр. Досягнуто скорочення викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря на 7%. Порівняно з 1997 р. суттєво зросла площа природно-заповідного фонду (на 91,5 тис. га). Забезпечено координацію виконання чинних програм (зокрема Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, розробку проектів нових державних програм). Серед останніх найвагомішими є Програма формування національної екологічної мережі, Програма поетапного припинення використання етилованого бензину в Україні, Національна програма збереження біорізноманіття України до 2015 р.).

У галузі ядерної і радіаційної безпеки відповідно до Конституції та міжнародних зобов'язань України було спрямовано зусилля на забезпечення відповідного захисту людини і довкілля від радіаційного впливу, спричиненого використанням ядерної енергії та джерел іонізуючого випромінювання. Основним механізмом забезпечення такого захисту є державне регулювання ядерної і радіаційної безпеки, яке здійснювалося шляхом створення належної нормативно-правової бази, забезпечення функціонування органів державного регулювання ядерної безпеки з відповідними повноваженнями та ресурсним забезпеченням, впровадження дозволеного принципу регулювання використання ядерної енергії у мирній діяльності, нагляду за веденням дозволеної діяльності, державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки, державного контролю за дотриманням режиму нерозповсюдження ядерної зброї, забезпечення функціонування системи аварійного планування та кризової готовності. Протягом 1998 р. досягнуто значного прогресу в частині реалізації положень чинного законодавства та виконання міжнародних зобов'язань України у сфері використання ядерної енергії. В січні 1998 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», крім цього, розроблено низку нових законопроектів, які внесено на розгляд Верховної Ради України. Певний поступ намітився і в розвитку міжнародного природоохоронного співробітництва, ключовими напрямами якого були:

укладання та забезпечення виконання двосторонніх угод про співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища з державами, співробітництво з якими відповідає національним пріоритетам;

приєднання (ратифікація) до пріоритетних з національної точки зору міжнародних угод і конвенцій та розробка національних планів виконання вимог конвенцій, чинних в Україні;

забезпечення реалізації положень пан-європейської екологічної політики, розробленої, зокрема, в процесах «Довкілля для Європи», «Здоров'я і довкілля», «Транспорт і довкілля»;

реалізація комплексу заходів, що випливають зі стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, зокрема гармонізація екологічної політики з політикою ЄС;

залучення та використання технiчної допомоги в галузi охорони навколишнього середовища, ядерної, радiацiйної безпеки і раціонального використання природних ресурсiв.

Свідченням визнання на міжнародній арені високого авторитету України було обрання Києва місцем проведення у 2002 р. п'ятої міністерської конференції «Довкілля для Європи».

Негативною тенденцією у галузі міжнародного співробітництва залишилися проблеми виконання фінансових зобов'язань України в рамках чинних угод і конвенцій, викликані ускладненням економічної ситуації в державі та необхідності пошуків нетрадиційних форм виконання зобов'язань і залучення ресурсів інших зацікавлених сторін e державі та за її межами.

Ключові завдання екологічної політики на найближчу перспективу матимуть подвійне спрямування. По-перше, вдосконалення на інституційному і технологічному рівнях мають перебороти негативні тенденції розвитку виробничого комплексу в бік зменшення ресурсо- і енергозатрат, що дасть можливість значно послабити негативний тиск на довкілля і здоров'я людей. По-друге, необхідно забезпечити таку систему управління і технологічної підтримки, яка б стримувала техногенний тиск на довкілля тоді, коли виробництво все ж почне зростати.

WWW сторінки були зроблені у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України phone: +380-044-2287343 fax: +380-044-2287343 e-mail: grid@mep.freenet.kiev.ua