З проголошенням незалежності України та з розбудовою її як суверенної демократичної правової держави, з розвитком гласності інформації ми одержали можливість осягнути справжню глибину екологічної кризи, в якій опинилася наша країна, та шукати шляхи виходу з цього становища. Екологічна політика незалежної України визначена «Основними напрямами державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затвердженими Верховною Радою. Документ проголосив довгострокову стратегію розв’язання екологічних проблем, яка базується на створенні мотивації та умов для цього на національному, регіональному, місцевому та об’єктному рівнях, а також на поєднанні цих питань з економічними.

В умовах, коли в країні багато екологічних проблем, а ресурси, необхідні для їх розв’язання, вкрай обмежені, одним з ключових завдань екологічної політики держави є визначення пріоритетів. Згідно з «Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», до довгострокових пріоритетів охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів належать:

За роки нашої незалежності практично створено нове природоохоронне законодавство. Зусиллями Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки), Кабінету Міністрів України розроблено та прийнято Верховною Радою України Земельний (1992), Лісовий (1994), Водний (1995) кодекси та Кодекс про надра (1994), закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про природно-заповідний фонд» (1992), «Про охорону атмосферного повітря» (1992) та ін.

Сьогодні в Україні розроблено і впроваджено основні елементи формування економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності. Впровадження еколого-економічних заходів створило стимули до раціонального використання природних ресурсів, а також реальні джерела фінансування природоохоронної діяльності. Для фінансування природоохоронних витрат, пов’язаних із відтворенням та підтриманням природних ресурсів у належному стані, до Державного бюджету з 1994 р. введено окремий розділ «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека». Розділом передбачено видатки на охорону і раціональне використання водних, мінеральних, земельних ресурсів, створення лісових насаджень і полезахисних смуг, збереження природно-заповідного фонду, утримання місцевих природоохоронних органів.

Починаючи з 1992 р. в Україні побудовано систему державних цільових фондів охорони навколишнього природного середовища на загальнодержавному та місцевому рівнях. З 1998 р. вони ввійшли до складу відповідних бюджетів (до цього часу були позабюджетними). За час впровадження цієї системи накопичено важливий досвід щодо їх діяльності.

Якщо говорити про майбутнє, то єдиним продуктивним шляхом відвернення техногенно-екологічних загроз є перехід від схеми реагування на події (аварії та катастрофи) до побудови системи упереджувального контролю безпеки, переорієнтація науково-технічного потенціалу на створення нового покоління об’єктів, техніки з гарантованим рівнем безпеки, запровадження програмованого режиму управління безпекою і нормативно-правового регулювання техногенного середовища. Пріоритетними національними інтересами України є екологічна безпека та впровадження екологічно чистих технологій в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Важливу роль у реалізації цих програм повинно відіграти Мінекобезпеки України.

Питання охорони довкілля не бувають лише національними. Вирішуючи екологічні проблеми Полісся, Україна сприяє відновленню «зелених легенів» Європи, оздоровлюючи водне середовище Азово-Чорноморського регіону, наполегливо працюючи над екологічним відродженням Днiпра i його басейну — пом’якшенню регіональних i глобальних проблем. Екологічно чиста, економічно стабільна i демократична Україна — не тільки мрія нашого народу, а й майбутня повнокровна частка Європи i всього світового співтовариства.

Керуючись основними ідеями і принципами, декларованими Конференцією OOН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), Україна заявила про свій намір перейти до сталого розвитку, при якому забезпечується збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого стану довкілля і природно-ресурсного потенціалу з метою задовольнити життєві потреби нинішніх і майбутніх поколінь. Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина-господарство — природа, що забезпечує перехід до такого способу взаємодії природи і суспільства, який характеризується як епоха ноосфери. Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження довкілля, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище та гармонізацію розвитку людини і природи. Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності — вона адресована водночас як тим поколінням, що живуть нині, так і прийдешнім.

Мінекобезпеки було розроблено проект Концепції сталого розвитку України. Він передбачає, що Україна може забезпечити сталий розвиток виключно шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної реструктуризації виробництва, застосування творчого потенціалу всіх членів суспільства для розбудови і процвітання держави. Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів повинні розглядатись не як самоціль, а як невід’ємна частка цього процесу.

Сподіваюся, що об’єктивне відображення екологічних проблем у «Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні «сприятиме розвитку природоохоронної діяльності, усвідомленню необхідності реалізації її пріоритетів у всіх сферах нашого життя.

 

WWW сторінки були зроблені у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України phone: +380-044-2287343 fax: +380-044-2287343 e-mail: grid@mep.freenet.kiev.ua