FLAG.GIF (374 bytes)

ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ ДОПОВІДІ УКРАЇНИ ПРО СТАН НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

GRID1.GIF (345 bytes)
home1.gif (831 bytes) Contents.gif (1475 bytes) indicat.gif (1475 bytes) about.gif (1320 bytes)

prev1.gif (1198 bytes)next1.gif (1228 bytes)

ВПЛИВ якості ДОВКІЛЛЯ НА СТАН ЗДОРОВ’Я ЛЮДЕЙ

Урбанізація та формування агломерацій як джерела впливу на природні компоненти

Виробничо-функціональні типи міст

map2_sm.gif (3946 bytes)

Урбанізація як історичний процес підвищення ролі міських поселень і відповідного способу життя людей у розвитку суспільства досягла значних масштабів. Кількість міського населення в Україні на початок 1999 р. досягла 68% від загальної кількості. Зростає і кількість міських поселень в Україні. На початок 1999 р. було 448 міст та 897 селищ міського типу.

Найвищий процент міського населення та найбільша кількість міських поселень припадає на Донецьку область, де в зазначений період було відповідно 90,2% міського населення та 51 місто і 134 селища міського типу (смт). У Луганській області ці показники становили відповідно 86,4% та 37 міст і 109 смт, Дніпропетровській — 83,6% та 20 міст і 48 смт, Львівській — 61% та 43 міста і 34 смт, Київській (без м. Києва) — 58% та 25 міст і 30 смт, а також Харківській областях — 78,9% та 17 міст і 60 смт. Висока територіальна концентрація міських поселень і населення у цих регіонах призвела до формування міських агломерацій як найактивнішого чинника впливу на всі компоненти природного середовища в регіонах їх розташування. Ці області мають і значну щільність населення: від 96 чол./ км2 (Харківська) до 189 чол./ км2 (Донецька) при середній по Україні 83 чол. / км2. Понад 34 млн. міських жителів розміщено по території досить нерівномірно. Особливо висока їх зосередженість у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Запорізькій областях, на які припадає понад третину всіх міських жителів (33,8%).

Динаміка міського населення має значні територіальні відмінності. Вперше в 1992 р. у міських поселеннях було зареєстровано природне скорочення населення, а в 1993 р. воно збільшилося у 5 разів і становило 73 тис. чол. У 1993 р. також знизився міграційний приріст (до 7,9 тис. чол.), в той час, як в 1989–92 рр. він коливався від 150 до 209 тис. чол. У 1998 р. збереглася тенденція скорочення (254,2 тис. чол.) міських жителів у всіх регіонах України. Найвищі показники були у Донецькій (52,0 тис. чол.), Луганській (28,8 тис. чол.), Дніпропетровській (26,0 тис.чол.) і Харківській (20,1 тис.чол.) областях.

Міграція, яка була основним джерелом приросту міських жителів, має від'ємне значення (-80,9 тис. чол.), адміністративно-територіальні перетворення не мають суттєвої ролі, а позитивний приріст міського населення спостерігається тільки в п'яти областях: Волинській (+0,2 тис. чол.), Закарпатській (+0,4), Івано-Франківській (0,7), Рівненській (0,9) і Тернопільській (0,8 тис. чол.) і має невеликі значення, які не покривають від'ємне сальдо міграції. Скорочення населення спостерігається в останні роки майже в усіх великих містах — понад 100 тис.чол.

Аналіз розподілу жителів за типами поселень свідчить про те, що хоча міські поселення в 1998 р. становили понад 4% усіх поселень України, однак у них було понад дві третини всього населення, а міста концентрували понад 86% міських жителів. До того ж основна їх частка (понад 50%) припадає на великі міста з кількістю жителів понад 250 тис. чол. У таких містах проживає понад 16 млн. чоловік з майже 30 млн. жителів міст. У малих містах проживає понад 6 млн. чоловік. У містах з числом жителів понад 0,5 млн. (їх 9) проживає 29,9% міських жителів.

Значне територіальне зосередження міських поселень у Донецькій і Дніпропетровській областях та навколо великих міст, особливо міст — мільйонерів, а також високе скупчення біля них сільських поселень викликало формування агломеративних форм розселення. Найвиразніших рис агломерацій досягло розселення у Донецькій області, центральній та південній частинах Луганської області, навколо таких великих міст із суміжними поселеннями, як Запоріжжя, Київ, Харків, Львів та ін.

Розвиток агломеративних форм розселення призводить до формування найактивніших зон взаємодії територіальних спільностей людей з навколишнім природним середовищем. Результатом цієї взаємодії є забруднення усіх компонентів природного середовища насамперед за рахунок виробничої і комунально-побутової діяльності населення та погіршення природних умов його життя, що позначається на негативному впливі трансформованої природи на здоров'я жителів цих регіонів. Тому необхідним є запровадження більш досконалих форм територіальної організації розселення людей, визначення оптимальних типів поселень та запровадження регіональних механізмів компенсації за негативний вплив на природу, а також за шкідливі для населення природні умови проживання. Для цього слід визначити зони негативного впливу агломерацій на природне середовище, розробити економічні механізми та нормативи компенсації за завдану шкоду тощо. Такі заходи стають необхідними, оскільки встановлено залежність між якістю природних умов проживання і захворюваністю населення.

Динаміка соціальних і природних процесів потребує постійного моніторингу їх зміни та визначення наслідків впливу навколишнього середовища на людину, а також визначення конкретних механізмів гармонізації взаємодії людини з навколишнім природним середовищем.

sea""
 

prev1.gif (1198 bytes)up1.gif (1148 bytes)next1.gif (1228 bytes)

 

logo.gif (3313 bytes) WWW сторінки були зроблені у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України

phone: +380-044-2287343 fax: +380-044-2287343

e-mail: grid@mep.freenet.kiev.ua

unep.gif (2142 bytes)